Історія центру

«Через індустріалізацію в мистецтво!». Саме таким гаслом можна охарактеризувати тенденційне явище сучасної України – залучення промислового простору у культурно-мистецьке життя. Заводи і фабрики, які на початку ХХ століття виконували свої функції в якості центрів індустріалізації, з настанням нового тисячоліття використовуються за іншим призначенням: постіндустріальне суспільство відпочинку перетворює їх на величезні центри дозвілля. Європейський досвід функціональної реконструкції індустріальних просторів поступово набуває розповсюдження і в Україні, хоча практика розміщення мистецьких центрів у торгово-розважальних закладах наразі не є досить поширеною. Першою спробою інтегрування мистецького осередку в межах такої установи став арт-центр Якова Гретера, розташований на території одного з найбільших торгово-розважальних центрів столиці «Більшовик», що виник на місці однойменного заводу, колись найпотужнішого промислового об’єкту Києва епохи індустріалізації.

Історія заводу (який, до речі, здобув таку гучну назву лише після становлення СРСР) починається у кінці ХІХ століття і пов’язана з іменем швейцарського підприємця Якова Гретера. У грудні 1881 року він викупив в (на той час) київському передмісті Шулявка 4,4 га землі і разом з німецьким інженером Філіпом Мозером заснував Київський чавуноливарний і механічний завод, який мав виробляти устаткування для цукрових заводів.

Не пройшло й десяти років, як Філіп Мозер у 1888 році забирає свою частину капіталу і Яків Гретер змушений шукати нових інвесторів. Після того як до підприємства долучаються польські магнати Лідке та Кукш, а також випускник Празького політехнічного інституту Йозеф Криванек, завод у 1890 році повністю реконструюють, що перетворює його на основного постачальника устаткування для підприємств цукрової промисловості. Набираючи потужності, завод починає виробляти рельси та підвісні мости, що стимулювало небувалий  розквіт Гретерівського дітища у першій декаді ХХ століття. Хтозна, якої гігантської потужності міг досягнути завод, якби не І Світова війна.

З жовтня 1914 року по квітень 1915 року завод Гретера і Криванека працював лише чотири дні на тиждень у зв’язку з інфляцією та відсутністю багатьох спеціалістів, мобілізованих на фронт. В умовах кризового стану завод на вимогу уряду починає виробляти артилерійські снаряди. Впевнившись у відсутності перспектив та подальшого розвитку, акціонери продають завод і залишають Російську імперію, на той час вже охоплену революційними ідеями. У 1918 році більшовики націоналізують підприємство, а в 1922 році дають йому назву «Більшовик», за якою він фігурує і досі.

Після розпаду Радянського Союзу завод починає поступово втрачати свою потужність,  багато цехів виявляються неконкурентноспроможними в умовах світового ринку. Наслідком цього стає поява величезних пустих просторів у центрі столиці, які на початку ХХІ століття починають виконувати інше функціональне призначення.

Так, 16 вересня 2010 року у торгово-розважальному центрі «Більшовик»  на колишній території заводу, який майже півтора століття тому заснував швейцарський підприємець Яків Гретер, з’явився новий арт-центр , що носить його ім’я.